Раніше ми писали про швидкість оцінки статей на тему досліджень коронавірусу, і наскільки стрімко їх приймають до публікації. І такий швидкий підхід до рецензування викликає певне питання. Чи правильно, що без довготривалого або ретельного вивчення методології та перевірки фактів, результатів, особливо в галузі медицини, такі наукові матеріали отримують зелене світло для публікації і вільне прочитання?
Це питання змотивувало нас спробувати проаналізувати, до чого, загалом, може призвести опублікована стаття без ретельного експертного розгляду.
-
Читач не може бути впевненим, що робота відповідає стандартам, а інформації в ній можна довіряти.
-
Неперевірені чи швидко перевірені дані можуть викликати їхню неправильну інтерпретацію, ввести в оману, створити умови для маніпуляцій.
-
Неточності у розрахунках, висновках можуть призвести до помилок у майбутніх розробках.
-
Виявлення таких проблем погіршить авторитет усіх, хто брав участь у науково-публікаційному процесі такої роботи.
-
Припинення співпраці тощо.
Кожна нова публікація – це завжди відповідально, бо є ще одним пазлом у дослідженні певної теми. Усі учасники публікаційного процесу (вчені, редакційна колегія, рецензент) повинні вимагати та забезпечувати сумлінну перевірку наукових ідей та гіпотез. Бо дослідницька стаття – це чесний діалог з науковою спільнотою, людством, а також наукова новизна, яка вміщує раціональність, обгрунтованість, достовірність, інформацію, яка не суперечить логіці, а також відповідає основним науковим принципам.
На нашу думку, наука – це не про швидкість. Вона про новітність і виваженість, сумніви і чисельні перевірки, про прорив і турботу про інших.
А що думає з цього приводу Роберт Мертон, професор Колумбійського університету, соціолог XX століття, який запропонував основи наукового етосу (визначення, яке дало початок поняттям етики та етимології). На його погляд, щоб забезпечувати постійний ріст засвідченного дослідницького знання, потрібно притримуватися 4 принципів.
Принцип універсалізму. Оцінка ідеї залежить лише від її змісту і не залежить від національності чи авторитету вченого.
Принцип загальності. Результати мають бути відкриті для наукового товариства.
Принцип безкорисливості. Вчений не має хотіти отримати якусь особисту користь з дослідження, окрім задоволення від рішення наукової проблеми.
Принцип організованого скептицизму. Вчений має сприймати наукове знання не на віру, а критично мислити і ставити під сумніви свої гіпотези і своїх колег, ретельно перевіряючи результати.
Також до цих принципів згодом додали раціоналізм (абстрактне та узагальнене розуміння) та емоційна нейтральність (спокійне відношення до будь-яких результатів).
На погляд Роберта Мертона вчений має
- Швидко передавати свої наукові результати, але без поспіху з публікаціями.
- Сприймати нові ідеї, але не піддаватися інтелектуальній моді.
- Намагатися здобути результати, які отримають високу оцінку, але працювати, незважаючи на цю високу оцінку.
- Захищати новітні ідеї та залишати без підтримки необачені висновки.
- Докладати максимальні зусилля, щоб знати інші роботи в його темі, але пам’ятати, що ерудиція іноді сповільнює творчість.
- Ретельно формулювати деталі, але не бути педантом.
- Пам’ятати, що знання універсальне, відкриття робить честь нації, представником якої є автор.
- Передавати знання новому поколінню, але не віддавати викладанню сильно багато часу.
- Вчитися на прикладі великих майстрів, але не бути їхньою копією.
А як Вам такі принципи? Підтримуєте їх?
Кожній людині, яка читає важливу інформацію, необхідно володіти навичками рецензента, задавати питання, копати глибше та виявляти справжнє. Бо у часи інформаційного потоку і прискорених процесів потрібно зважено та відповідально відноситися до того, що кожен з нас "продукує" та "споживає".
Автор статті - Тетяна Журкович
Нагадаємо, нещодавно вийшов матеріал "Українські вчені розробили власну тест-систему для визначення антитіл коронавірусу".
