Наукометрія має багату історію, яка сягає XIX століття. Наукометрія – це один із найпоширеніших підходів до оцінки наукової діяльності, що дозволяє кількісно й статистично досліджувати міжнародні наукові тенденції. Сьогодні ми розглянемо ключові етапи її становлення і розвитку від зародження до сучасності.
Наукометрія
Наукометрія — це розділ наукознавства, що займається статистичним аналізом структури та динаміки наукової інформації. Разом із бібліометрією та вебометрією вона входить до ширшої сфери, відомої як інформетрія.
Головні завдання наукометрії виконують спеціалізовані інститути та інформаційні служби, які створюють бази даних для аналізу публікаційної активності та рівня цитування наукових праць авторів.
Що є предметом дослідження наукометрії?
- Кількість наукових статей.
- Цитування.
- Впливовість та престиж науковця.
- Аналіз важливості наукових журналів.
Наукометрія виникла внаслідок експоненційного зростання наукової діяльності в середині XX століття, коли стало помітно, як змінюється характер наукових досліджень. Вчені почали витрачати близько 50% свого часу на інформаційну діяльність.
Історія розвитку наукометрії
Науковий журнал відіграє важливу роль у розвитку науки та формуванні наукометрії. Його виникненню сприяли розвиток наукових товариств і газет на початку XVII століття, що породило потребу в систематизації та відстеженні наукових праць.
У XIX столітті не було розроблено кількісних наукометричних показників або систем оцінки наукової продуктивності. Механізм оцінки вагомості вченого залишався невідомим і не підлягав кількісному аналізу, але інтуїтивно всі визнавали, що внесок деяких дослідників є більшим, ніж внесок інших у певній галузі науки.
Зі збільшенням кількості наукових журналів у світі виникла потреба в засобах для ідентифікації та пошуку статей. У середині 1800-х років з'явилися перші бібліографічні покажчики та реферативні журнали, які в другій половині XX століття трансформувалися в бази даних та інші пошукові системи. Одночасно з розвитком наукометричних баз з’явилися індекси наукового цитування.
Наукометрія у XIX столітті
Перші спроби використовувати дані про публікації для оцінки наукової діяльності відбулися ще в XIX столітті, коли Чарльз Беббідж, прабатько комп'ютерів, запропонував оцінювати популярність вченого за кількістю наукових публікацій. Проте ця пропозиція була сприйнята зі скепсисом, оскільки не враховувалася якість наукових статей.
У 1873 році з’явився індекс юридичних документів Shepard’s Citations, де цитати були надруковані на гумованих перфорованих аркушах, які можна було розділити та наклеїти на сторінки прецедентного права. А в 1879 році з’явився Index Medicus – індекс наукових публікацій у медицині, який протягом 125 років, до 2004 року, слугував вичерпним бібліографічним покажчиком статей у друкованому форматі.
Наукометрія у XX столітті
З початком XX століття, на тлі глобалізації науки, зростала потреба в систематизації та вимірюванні впливу наукових публікацій. Це стало важливим для подальшого розвитку наукової спільноти, оскільки розуміння взаємозв'язків між дослідженнями стало критично важливим для прогресу в науці.
У 1927 році американський соціолог Морріс Інґліс Метлендер вперше запропонував використовувати кількість цитувань як метрику для вимірювання впливу наукових праць. Його стаття «The Frequency of Citations: A Neglected Phase of Bibliography» стала поштовхом для нової ери в науковій метрології.
Друга половина XX століття та виникнення Імпакт-фактора
Проте перший важливий крок у становленні наукометрії зробив Юджин Гарфілд у 1960-х роках, коли він заснував компанію «Institute for Scientific Information» (ISI), що стала основою для наукометричного аналізу. Дослідження Гарфілда призвели до виникнення Імпакт-фактора (impact-factor (IF)) – кількісного індикатора значущості наукових видань, який відображає рівень цитованості статей у журналі. Імпакт-фактор (ІФ) почали обчислювати з 1960 року, а результати публікуються у журналі «Journal Citation Report».
У 1963 році був випущений перший номер журналу «Science Citation Index», що містив список наукових статей і їх цитувань. Це стало важливим інструментом для вчених, дозволяючи їм відстежувати цитування своїх робіт і оцінювати їх вплив у науковій спільноті.
Публікація міжнародного журналу «Scientometrics» в 1978 році Тібором Брауном стала важливим кроком на шляху до визнання і розвитку цієї науки на глобальному рівні. Журнал видавався видавництвом Elsevier в Амстердамі, а Угорська академія наук у Будапешті, яка була однією з найактивніших наукових спільнот у цій галузі, часто публікувала статті з наукометрії.
З розвитком комп'ютерних технологій у 1970-х та 1980-х роках наукометрія отримала новий поштовх. У цей період були створені Science Citation Index Expanded (SCIE) та Social Sciences Citation Index (SSCI), які зберігали та індексували наукові публікації з усього світу. Це надало науковцям можливість отримати доступ до великої кількості наукових даних і здійснювати глибший аналіз наукової активності.
Міжнародне товариство наукометрії та інформетрики (ISSI)
У 1993 році в Берліні, під час Міжнародної конференції з бібліометрики, інформетрики та наукометрії, було засновано Міжнародне товариство наукометрії та інформетрики (ISSI). Конференції ISSI проходять раз на два роки та стали значним дискусійним форумом, що охоплює широкий спектр питань, пов'язаних з оцінкою ефективності наукової діяльності на рівні країн, регіонів, наукових колективів та окремих досліджень. ISSI також публікує «Quantitative Science Studies», офіційний журнал організації з відкритим доступом.
Поява наукометричних баз даних, показників та індексів
Згодом з'явилися перші електронні бази даних, такі як Web of Science та Scopus, які постійно оновлюються та містять величезну кількість наукових публікацій. Ці ресурси стали основою для проведення наукометричних досліджень і оцінки наукового впливу дослідників, журналів та наукових установ, продовжуючи виконувати цю роль і сьогодні.
Web of Science
Багатопрофільна база даних, заснована в 1997 році, Web of Science об'єднує регіональні, спеціалізовані та патентні індекси в унікальну колекцію під назвою Web of Science Core Collection. Це дозволяє відстежувати новітні ідеї з різних галузей і дисциплін. Понад 11 000 наукових установ і дослідників з усього світу довіряють цій базі даних, використовуючи її ресурси для проведення якісних і передових досліджень та формування стратегій розвитку. Незалежний і ретельний редакційний відбір формує унікальну структуру даних протягом десятиліть. Це всебічна мережа наукових цитат та індексація змісту, що забезпечує загальне уявлення про науковий прогрес за понад 115 років. Web of Science є всесвітньо визнаною базою даних, що містить роботи починаючи з 1900 року.
Потужність Web of Science
- 2,2 млрд цитованих посилань;
- 92 млн записів;
- понад 22 тис. рецензованих журналів;
- понад 250 галузей досліджень.
Scopus
Наукометрична база даних Scopus була заснована в листопаді 2004 року компанією «Elsevier». Платформа є важливим джерелом великої кількості статей, рефератів і матеріалів для цитування. Scopus охоплює наукові дослідження в 330 дисциплінах і включає понад 7000 міжнародних видавців. Журнали, які індексуються в цій базі, публікують сучасні дослідження та огляди у різних галузях науки. Scopus містить джерела, які датуються від 1788 року до сьогодні, що робить її важливим ресурсом для вчених у всьому світі.
Зміст Scopus
- 27,9+ тис. рецензованих журналів;
- 330+ тис. книг;
- 23,4+ млн open access items;
- 2,4+ млрд цитованих посилань;
- 94+ млн записів;
- 19,6+ млн авторських профілів;
- 99,6+ тис. афілійованих профілів.
З розвитком наукометричних баз даних почали виникати нові показники та індекси. Кожна база даних пропонує інструменти для відстеження цитованості статей, опублікованих у наукових виданнях.
Показники та індекси
Останнім часом значний інтерес викликають індекс Гірша та індекс цитування, оскільки вони слугують важливими показниками наукової продуктивності та впливовості дослідників. Ці індекси допомагають оцінити не лише кількість публікацій, але й їхнє визнання в науковій спільноті через цитування.
Індекс Гірша
У 2005 році професор Хорхе Гірш запропонував індекс, що дозволяє одночасно оцінювати як якісні (цитованість), так і кількісні (кількість опублікованих робіт) аспекти діяльності дослідників. У результаті його ідея була втілена в життя, і індекс отримав назву на честь професора.
Індекс Гірша (h-index) є одним з найчастіше використовуваних показників цитування. Його популярність призвела до створення великої кількості наукових публікацій, що досліджують потенційні можливості цього індексу, а також до численних статей і нормативних документів, які використовують його для оцінки вчених, наукових організацій і установ.
Citation index
Citation index – це показник, який відображає загальну кількість разів, коли роботи вченого були процитовані іншими дослідниками.
Наукометричні показники, такі як h-index і citation index, є ключовими інструментами для оцінки наукової продуктивності та впливу дослідника. Вони взаємодоповнюють один одного, забезпечуючи комплексну оцінку внеску науковця у наукову спільноту. H-index акцентує увагу на співвідношенні кількості та якості публікацій, тоді як citation index показує загальну кількість цитувань, підкреслюючи значимість дослідницької діяльності.
Щоб дізнатися наукометричні показники вченого, достатньо відвідати міжнародні бази даних, такі як Scopus, Google Scholar або Web of Science. Завдяки автоматизованим інструментам цих платформ можна швидко отримати інформацію про індекси цитування конкретного дослідника. Профіль автора в кожній із цих баз даних міститиме метрики h-index і citation index. Необхідно знайти профіль дослідника через пошукову систему сервісу, і на його сторінці можна переглянути h-index та загальну кількість цитувань.
Як підвищити наукометричні показники автору?
- Публікувати статті в індексованих міжнародних журналах.
- Публікуватися в іноземних журналах.
- Співпрацювати з іноземними співавторами.
- Цитувати власні роботи в межах дозволеного максимуму.
- Використовувати іноземні посилання у бібліографії.
- Звертати увагу на оформлення назви, анотації, ключових слів та списку використаної літератури.
- Сучасні тенденції в науці свідчать про те, що завдяки штучному інтелекту та новітнім методам аналізу даних можливо отримати більш детальну та комплексну картину наукового розвитку.
Рейтинг університетів
Важливим етапом стало створення світових рейтингів університетів.
Найвідомішим з них є найстаріший рейтинг Шанхайського університету – Academic Ranking of World Universities (ARWU), заснований у 2003 році. Найавторитетнішим вважається Лейденський рейтинг (Leiden Ranking), підготовлений Центром досліджень в галузі науки та технологій (CWTS). Розвиток Інтернету призвів до виникнення вебометричного рейтингу Webometrics, що з 2004 року здійснюється іспанською лабораторією з вебометрики (Cybermetrics). У 2023 році було запущено новий рейтинг – National H-index Ranking (NHR), який складає рейтинг найкращих національних закладів вищої освіти та науковців на основі індексу Гірша (h-index) з наукометричних баз даних і платформ, таких як Scopus, Web of Science та Google Scholar.
Наукометрія постійно еволюціонує, інтегруючи інноваційні методи обробки великих обсягів даних і алгоритми штучного інтелекту для більш точної оцінки наукової діяльності. Це відкриває нові перспективи для створення систем вимірювання наукового впливу, які враховуватимуть не лише кількість цитувань, а і якість та значущість публікацій. Такі зміни можуть суттєво вплинути на оцінку наукової продуктивності, забезпечуючи більш об'єктивну оцінку результатів досліджень у науковій спільноті.
