Публікація у співавторстві має безліч переваг для кожного вченого і означає спільну роботу кількох авторів над одним науковим дослідженням. Такий вид співпраці дає змогу активно публікувати статті в журналах, які входять до наукометричних баз даних Scopus та Web of Science і розвивати свою дослідницьку діяльність. Рекомендована максимальна кількість вчених у співавторстві не повинна перевищувати 5 осіб.
Останнім часом кількість публікацій, створених у співпраці, активно зростає. Ця тенденція допомагає авторам в їхній публікаційній діяльності. Завдяки щорічному рейтингу від Scimago Journal & Country Rank, ми склали таблицю змін показників міжнародної колаборації в різних країнах.
Ріст показників міжнародної співпраці в різних країнах світу
З наведеного графіку можна зробити висновок, що ситуація в Україні з показниками міжнародної співпраці трохи схожа на наших сусідів (Румунія, Польща). Але, порівнюючи з державами, які входять у велику сімку (Велика Британія, Німеччина, Італія, Канада, США, Франція та Японія), зрозуміло, що Україні потрібно більше комунікувати не тільки з країнами з СНД, а й шукати можливості співавторства з передовими державами для активного росту показників міжнародної співпраці.
Спільні публікації дійсно допомагають збільшувати показники як вчених, так і країни загалом, розподіляти вартість видавничих зборів на кількох людей, полегшувати фінансове навантаження та стимулювати авторів частіше звертатись до спільної публікації, щоб продовжувати свій дослідницький шлях, незважаючи на обставини. Окрім усіх переваг, є багато нюансів цієї співпраці. На шляху вченого можуть виникнути деякі труднощі, які уповільнюють публікацію такої роботи.
Розглянемо етапи, з якими може зіштовхнутися вчений під час процесу публікації у співавторстві.
Пошук співавторів
Досить непросто знайти вченого, який би працював у схожій науковій галузі. Для цього потрібно вести активну наукову діяльність, моніторити, хто з дослідників працює в тих самих наукових напрямах, заводити нові знайомства та підтримувати листування з різними потенційними співавторами, відвідувати і брати участь в міжнародних конференціях.
Доопрацювання наукового матеріалу
Стаття повинна відповідати міжнародним вимогам, оскільки неякісний матеріал жоден журнал не прийме, навіть, на рецензування. Загалом, доопрацювання забирає багато часу у вчених, бо передбачає повний цикл роботи над проектом: редакторські правки, переклад, оформлення, вичитування перед поданням в журнал.
Інформування всіх авторів про стан публікації
Автори повинні бути на зв’язку з редакцією журналу, щоб в будь-який момент внести відповідні виправлення згідно з зауваженнями редакторів журналу, тому що стаття може не відразу відповідати усім вимогам видання. Головний автор сповіщає інших співавторів про хід роботи, надсилає текст на доопрацювання і повторно подає відредагований рукопис в редакцію на рецензування.
Внесення виправлень після рецензування
Після того як статтю надіслали на рецензування, її перевіряють експерти. У рецензентів можуть виникнути зауваження: уточнити дані, надати більш якісний малюнок та інше, після чого автор, який подав статтю, зв'язується з іншими дослідниками з проханням внести експертні зауваження. Після внесення виправлень стаття повторно подається до редакції журналу. Цей цикл вимагає терпіння, часу для грамотного доопрацювання статті та відповідності всім стандартам журналу.
Дотримання точності даних авторів
Під час подачі статті на рецензування редакція журналу запитує інформацію про всіх авторів, яку необхідно правильно оформити та перекласти англійською мовою. Якщо допущені помилки в авторських даних, можуть з’явитися труднощі при індексуванні статті та «прив’язування» її до профілю автора.
Публікація одного автора або робота у співавторстві – це завжди складний і багатоетапний процес. Він вимагає численних кроків вчених, які є ланкою одного цілого. Спроби прискорити публікацію, перестрибнути певні етапи можуть призвести до негативних наслідків (відмова у рецензуванні або публікації, внесення авторів у чорний список тощо). Необхідно діяти спокійно, впевнено, і тоді це стане запорукою стабільного розвитку наукової діяльності кожного вченого та країни.
Автор статті - Тетяна Журкович
