Замість вступу: чи можливо це?
Як не дивно, але серед досвідчених українських вчених та їхніх молодих колег, на жаль, досі розповсюджений міф, згідно якого, буцімто, всі наукові журнали «даються згори». Ні, мова йде не про їх божественне походження, а радше про вказівки та директиви Міністерства і галузевих департаментів щодо заснування друкованих (і не тільки) видань для внутрішнього користування. І все. Жодної ініціативи зі сторони науковців.
Цими словами я б закінчив цю статтю, якби так воно і було. Проте реальність наукометрії набагато цікавіша, багатогранніша та відкритіша до науковців. Вона існує та розвивається їх стараннями, а отже й їх науковою та соціальною творчістю. І, даючи коротку відповідь на питання, поставлене в назві цього розділу, маю запевнити вас: це можливо, а в багатьох випадках і необхідно. Так було завжди від самого створення такого явища як «науковий журнал».
З історії наукометрії: хто це розпочав?
Обмін знаннями, ідеями та відкриттями існує (в тому чи іншому вигляді) стільки ж, скільки існує наука в класичному розумінні цього слова. Хоча традиційно відлік історії наукометрії розпочинають з епохи, коли вчені стали використовувати для такого обміну писемні методи передачі інформації.
Праобразом сучасного наукового журналу можна з достатньою долею впевненості вважати листування дослідників. З часом такі листи почали приймати все більш формальні риси, і до середини XVII століття вони вже структурно нагадували сучасні наукові статті. Так тривало допоки 1665 року, одночасно у Франції та Британії, сталася одна непересічна історична подія: вченими товариствами офіційно відкриті перші у світі журнали, що публікували доробки дослідників. Прошу, шановних читачів, звернути увагу на той факт, що ініціаторами та творцями цієї події були саме вчені, задіяні в дослідженнях, а не посадовці Академії. Надихнувшись таким саном речей, науковці Старого і Нового Світу зробили все можливе аби журнали наукового спрямування почали своє функціонування в їхніх країнах, відповідаючи дослідницьким потребам локальних та міжнародних учених спільнот. Цей процес триває і до сьогодні. Який висновок з їх прикладу можуть зробити вчені України? Давайте розбиратися.
Відкриття наукового журналу: з чого почати?
Очевидно, що процедура відкриття наукового журналу регламентована законодавчо. Саме тому на самому початку цього сміливого та шляхетного шляху прошу ініціативних науковців звернутись до Наказу Міністерства Освіти і Науки України № 32 від 15.01.2018 «Про затвердження Порядку формування Переліку наукових фахових видань України». Ознайомившись з теоретичною частиною, можемо скласти певну програму-мінімум того, що нам необхідно для подальших дій.
Пропоную почати з очевидного, але не менш важливого. Ви маєте «охарактеризувати» журнал, відповісти на важливі питання, які стосуються майбутнього видання:
- яку галузь знань він представлятиме?
- якій науці він присвячений?
- яка його тематика / спеціалізація?
- який географічний регіон він покриває?
- як він називається?
- в якому форматі він буде виходити: друкованому, електронному чи в обох форматах?
- з якою частотою будуть виходити номера журналу?
- за рахунок чого він буде фінансуватися?
- які стратегічні цілі журналу?
Безперечно, під час роботи виникатиме ще більше питань, але вирішення вищеназваних – це вже перша перемога на шляху до мети. А попереду, тим часом, на Вас вже чекає дещо важливе.
Перший великий крок
Впровадження будь-якого проєкту з паперу в життя починається з першої дії – формування команди однодумців – редакційної колегії. Вона має складатися не менше як з шести осіб, які мають наукові звання та ступені (не нижче доктора філософії з науки, на якій спеціалізується це видання).
Хочу закцентувати увагу на тому, що науковий журнал передбачає рецензування, а отже зовсім не другорядною постає задача сформувати базу рецензентів – вчених, які самі внесли вагомий вклад в цю галузь знань.
Друга дія. Оскільки законодавчо співзасновником видання має бути або дослідницький центр, лабораторія, науково-дослідний інститут, або університет, то звідси і випливає необхідність укладання угоди «про спільну видавничу діяльність» з цим ЗВО чи дослідницькою установою. Зазначу, що з боку установи ця дія в компетенції лише її керівника (наприклад, ректора). І, повертаючись до складу редакційної колегії – хоча б троє її членів мають бути працевлаштовані в установі, яка є співзасновником.
Третя дія – керівник закладу-співзасновника, повинен видати Наказ «Про заснування наукового видання». Це відкриє подальші можливості.
Четверта дія – Вчена рада впроваджує рішення щодо поширення видання – «РЕКОМЕНДОВАНО ДО ДРУКУ».
Науковий журнал майже засновано. Що далі?
Я певен, що гортаючи сторінки наукових журналів, Ви неодноразово бачили абревіатуру ISSN (International Standard Serial Number). Ваші подальші дії мають бути спрямовані на те, щоб отримати цей номер для видання та зареєструвати його в Державній Реєстраційній Службі.
Для реєстрації вам необхідно виконати відповідні умови:
- видання має свій Статут;
- кожен тираж складає не менше ніж сто примірників;
- зміст журналу (наукові статті) відповідає Державним стандартам України, а також міжнародним науковим стандартам;
- примірники журналу наявні в основних наукових бібліотеках України, а якщо він виходить і в електронному форматі, – то і на сайті бібліотеки імені В.І. Вернадського.
Наступним кроком буде, безперечно, внесення видання до Переліку фахових видань України, в перспективі – до баз Scopus чи Web of Science, але це вже теми для наступних статей.
Замість висновку: все у ваших руках!
На цьому я завершую моє дослідження щодо самостійного відкриття наукового журналу. Звичайно, це не просто, багато випробувань чекатиме на науковців-ініціаторів. Але безперервний розвиток наук, їх диференціація і ускладнення вимагають все нових більш спеціалізованих (чи навпаки, за необхідності, більш загальних) видань. Не забувайте також і про «хижі журнали», яким сумлінні та чесні вчені мають протистояти. Саме таким вченим і присвячена ця стаття.
Нагадаємо, нещодавно вийшов матеріал "Україна-Польща. Новий конкурс науково-дослідних проєктів".
